шостого. Я ще не знаю, що я напишу, але на моїй душі — біль. Бо ж подумай, Маріє:
— Я читаю кожного дня книжки, але я ані разу не зустрів справжньої книжки (поеми) про нашу — у віки — революцію. Тоді я знову молюся, щоб „боженька“ зробив мене генієм, щоб розказати, як ішла, як пройшла, як гриміла молода епоха.
|
Ішла мятежна епоха. Ішла духмяна романтика, і нечутно ходили в борах тіні середньовічних лицарів. Бігли вітри із сходу, сторожкі й тривожні. І тоді в аулах моєї голубої Савойї стояв гул. |
Мені пророкують велике майбуття: одні кажуть, що я буду командором нової художньої школи; на погляд других, я „прорублю вікно в Европу“, куди й буде (біс!) виглядати мій чумацький надзвичайний край; треті запевняють мене, що я в потенції.
Мені навіть неловко писати…
Є, правда, і четверті, які вважають мене графоманом, дилетантом, парвеню і т. д. Але, на радість, я цим не хочу вірити: я гадаю, що я все-таки напишу гарний твір, бо ж яблуні тільки-но зацвітають у садах моєї духмяної фантазії, бо ж переді мною й за мною гори поетичного матеріялу.
Словом, коли б я хотів загубити свою індивідуальність, я б давно її загубив. А коли б я був
