Цю сторінку схвалено
Вона:
— Відділі?… Ах, боже мій… от пам'ять… Це ж відомий професор Чам… по… по… неврогеології, здається… Професор Чам.
Професор Чам.
Ніч.
Весна.
Міст.
Марія.
Гримить повінь. І тікають мутні води в невідому даль.
— Nicolas! Про що ти думаєш? Милий мій!.. Ти думаєш про осінь? Невже ти думаєш про осінь? Милий мій! Похили свою голову на моє плече, розкажи мені голубу поему.
— Маріє! — і я чую, як гримить повінь, як біжать мутні води в невідому даль, і моя радісна Марія кладе на моє чоло свої духмяні кучеряшки й пахне, як юність, як безмежні дороги в прекрасний невідомий край.
Уранці прийшла весна. І цілий день тануть сніги. Біжать по дорогах потоки, і чути: десь хропуть коні. Стоїть таке неможливе небо, ніби-то воно тільки-но народилось.
Учора опівночі, коли за го́родом урочисто скликав гудок нічну зміну, над костьолом із західнього боку повис теплий туман. Учора я думав про Тургенєва й про вальдшнепів, тому що це в крові,
