Комунари хвилювались, але вони знали, що їм бунтувати не можна, а можна говорити иншим „халатникам“ (хорі), що курорт дуже гарний і коли риба гнила, то це — помилка, бо вона зовсім не гнила.
І комунари розпинались і доказували, бо вони знали, що таке дисципліна і що таке для всесвітньої революції ця неприємна деталь, коли ми стоїмо напередодні. Тільки один написав щось у центральну пресу, після чого стало багато краще, бо вже не подавали гнилої риби, а подавали гнилі сосиски.
Проте не зайвим буде зупинитись і на цій деталі: нудне провінціяльне місто, на жаль, лежала далеко від степової оселі, що по циркулярах називалась курортом. Отже, підтримуючи інтереси свого населення, курортна адміністрація організувала на своїй території непоганий буфет. Коли халатники були незадоволені обідом, вони мали цілковите право піти до буфету й узяти там те, що їм було потрібно. Дешевка тут була надзвичайна: коли, припустім, десь пачка цигарок коштувала сімнадцять копійок, то тут брали всього (за таку ж таки пачку) тридцять п'ять. Те саме і з иншими продуктами.
Тоді в мовчазнім концерті цвіркунів я бачив жінку. Її звали панна… не пам'ятаю добре — хай буде за Винниченком: панна Мара. Вона виходила, коли йшли з вечері халатники, до виноградників,
