Юрко підійшов до Наталки
— Наталю! — і голос йому затремтів.
Вона подивилась на нього й зблідли.
— Що таке? — і сіла на ліжко.
І він сів.
— Я вам, як товариш, як…
Вона подивилась на Юрка — йому горіли очі, і їй спалахнули очі.
Він узяв її голову й міцно обняв.
Вона тихо говорила:
— У мене не було дітей… Що ви кажете?.. Я не хочу…
… На розі в меду горіла липа — пройшов солодкий дух.
— … Що ви кажете?.. А Остап?.. Не хочу…
(Я зупинився на найцікавішім місці. Правда? І як ви думаєте, чи не час мені плюнути й почати нову новелу? Час, певно, час. Отже останнє зусилля!).
… Хтось закричав на вулиці. Наталка наставила вухо. Потім підхопилась.
— Якесь нещастя.
Заводські жінки чують нещастя — серцем. Вискочила…
… На розі в меду горіла липа…
А потім у кімнату внесли Остапа й положили на ліжко.
З крана зірвалась стальна хрестовина й перебила Остапові праву ногу.
