заходів що до боротьби з міщанством, — остільки я не маю права не тільки не подавати руки цим людям, але я не маю права їх і обвинувачувати.
Сестра Катря ще раз поправила свій чорненький бантик і зажурно всміхнулась. — Але, з другого боку, я не тільки повинна їх обвинувачувати, але й повинна бути їхнім завзятим ворогом. От і розплутайте мене.
Анарх подивився на сестру Катрю, на її „вічну“ блузку й сказав:
— Знаєте, коли я вас слухаю, то мені здається, що це не ви кажете, а я. І між вами, і мною тільки та ріжниця, що ви не озираєтесь, коли говорите ці сантиментальності?
— Хіба це сантиментальності? — здивувалась сестра Катря.
— Так. У вас такий же спосіб думання, як і в мене. А я себе добре знаю. Візьміть хоч це: дивлячись на наших гостей, я навіть пригадав махновську тачанку; мені навіть заболіло, що я, забувши про ті тисячі, які положили свої голови в горожанській війні, спокійно сиджу тут, на санаторійній зоні, остаточно асимілювавшись із Унікум та иншими. Хіба це не сантиментальність? Хіба це не подібне до того, що ви мені зараз сказали?
— Ні, не кажіть так! — гаряче перебила сестра Катря. — Я з вами ніяк не можу погодитись. Коли ви віднимете від людини його кращі почуття, що ж тоді залишиться?
