безхмарного дня. Хутко вдягнувшись, він вийшов на повітря.
За ніч хмари пропали, і прийшла теплінь. На дикий малинник, що на заході зони, наступав ясний прозорий ранок. По травах нечутно свистіла коса світанку.
І тоді за межами санаторійної зони на березу злетів півень і крикнув урочисто й побідно „кукуріку“.
Він подивився на кошару: відтіля виходила корова з білою плямою на нозі, з очима ласкавими, мов ласка. І здалося йому, що вона теж співає якусь невідому пісню, в якій звучить побідний гімн землі.
Із шумом виходили свійські тварини, і вилітало, вибігало, прокидалось дике царство. Прокидалась земля.
До ріки побрела отара товару. Виліз заспаний санаторійний дурень і крикнув теж дико: „о“. Потім підбіг до ялової й почав ударяти по ній клюкою. Дурень остаточно збожеволів. Він так яро бив тварину, наче вибивав їй велике горе („вона ж досі не продовжила свого існування, вона ж досі не завагітніла“). І здавалось, що в глибинах ріки ходить зграями риба і в хорій млості треться, ще треться й викидає, затоплює ікрою ріку.
Анарх бадьоро ступав по доріжці.
Відсутність рівноваги цього ранку дала себе знати. До того ж цієї ночи приснився йому якийсь
