Я рішуче повертаюсь і хочу сказати безвихідне:
— роз-стрі-лять!..
|
|
але я повертаюсь і бачу — прямо переді мною стоїть моя мати, моя печальна мати, з очима Марії.
Я в тривозі метнувся в бік: що це — галюцинація? Я в тривозі метнувся в бік і скрикнув:
— Ти?
І чую з натовпу женщин зажурне:
— Сину! мій м'ятежний сину!
Я почуваю, що от-от упаду. Мені дурно, я схопився рукою за крісло й похилився.
Але в той же момент регіт грохотом покотився, бухнувся об стелю й пропав. То доктор Тагабат:
— „Мамо“?! Ах ти, чортова кукло! Сісі захотів? „Мамо“?!.
Я вмить опам'ятався й схопився рукою за мавзер.
— Чорт! — і кинувся на доктора.
Але той холодно подивився на мене й сказав:
— Ну, ну, тихше, зраднику комуни! Зумій розправитись і з „мамою“ (він підкреслив „з мамою“), як умів розправлятися з иншими.
І мовчки одійшов.
… Я остовпів. Блідий, майже мертвий, стояв я перед мовчазним натовпом черниць із розгубленими очима, як зацькований вовк. (Це я бачив у гігантське трюмо, що висіло напроти).
