очі бігають? Кепі треба негайно вирядити в міліцію: хай там виясняють, хто він такий!
Але кепі хвилювався:
— Почекайте! Яке ви маєте право?
— А таке маємо право… — І комендант смикнув кепі за руку.
— Почекайте! Ви, як бандити, напали на мене! Я обиватель із го́рода!
Але хто наважиться повірити цьому? Кепі, безперечно, злодій! Це всі бачать, не тільки комендант. Кепі негайно треба вирядити в міліцію.
— Почекайте! — кричав той. — Нате мій паспорт! Я — обиватель Карасик!
Що таке? Паспорт? Ну, добре! Комендант візьме. Комендант прочитає голосно! Але це не міняє справи… — Ага, Абрум Карасик… Але це що?.. Відкіля це?.. З біржі?.. Кепі безробітний?.. Ну, тоді всі розуміють. Він, безперечно, злодій, і він напевно хотів зірвати застилкове приладдя.
За цей час туман розплився, і над санаторієм повисла осіння бездонна голубінь. Раптом спалахнули мовчазні трильйони голубого неба, і тільки темна полоска стояла на обрію: туман відпливав на утопічнім аеро. Анарх подивився на захід: у порожнечі земної атмосфери над городом стояла гігантська повітряна куля — обсерваторія. Над аеродромом постав клекіт: то, мабуть, зірвався „Юнкерс“. Із сходу в безвість бігли пір'їнні па́меги.
