— Я вимагаю, щоб ви мене виписали! — істерично кричала вона комусь. — В противнім разі я й без вас найду дорогу!
— А цього я не маю права зробити! — донісся знадвору суворий ординаторів голос.
— Тоді я сама піду!
— Ні, ви не підете, бо ви ще хорі! — знову вперто сказав ординатор.
Анарх зупинився: Майя стала на порозі й затулила собою вихідні двері.
— Це чорт знає що! — істерично закричала вона, і в цей момент їхні очі зустрілись.
І анарх побачив в Майїних зіницях стільки зневаги, що мимоволі здригнув. Майя круто повернулась і дала йому дорогу.
Тоді він кинувся до сестри Катрі.
Біля ґанку стояла самотна підвода: вона, очевидно, мусила відвезти сестру Катрю на станцію. — Він подивився у вікно. В кімнаті був такий же розгардіяш, як і вчора. На корзині лежали розкидані книжки, а біля шафи — той же підбитий хихлатим морошком черевик. Сестра Катря з розпущеним волоссям сиділа на ліжку, обхопивши руками голову. На неї, очевидно, сильно вплинула Хлоніна смерть. Вона й досі не могла прийти в себе. І анарх не ризикнув потривожити її.
Але згага не давала йому покою. Анарх відчув, що, коли він скоро не найде хоч декілька крапель води, він може збожеволіти. І тоді він знову
