прилизаний проділ. Він мало чим відрізнявся від гоголівських героїв. Підписував папірці чітко, і від другого „к“ (Кук) робив униз розчерк, подібний до маленького бутончика. Перед тим, як поставити печатку на той чи инший папірець, він страсно потирав руки й робив язиком незрозумілий звук задоволення. Ніс його був надзвичайно великий і в усякому разі не відповідав дрібному обличчю. Мені було відомо, що він пристаркуватий і аморальний холостяк, і саме цим я й хочу з'ясувати його шалену любов до молоденьких машиністок. Особливо часто він підходив до мене й грав своїми маленькими олив'яними очима. Ця „гра“ робила з нього майже малпу, але він цього не помічав. Діловод був страшенно малорозвинена людина й говорив такою мовою, ніби шаржував когось.
— Яка краса, — говорив він мені, — іти з красунею в парку, припустім (Кук натякав на себе й на мене), і почувати, що вона гідна тебе.
Мені було дуже неприємно вислухувати цю парикмахерську пошлятину, і я поспішала від нього відійти.
Але тоді в коридорі я обов'язково зустрічалась із сіроокою журналісткою. Це була досить таки приємна жінка, але вона ніколи не давала спокою моїм рукам. Проходячи повз мене, сіроока журналістка обов'язково зупинялась біля мого столика й запитувала мене на вухо: „Чи не дозволю я їй іще раз „ущипнути“ Б'яночку“. Я їй, звичайно, не
