— І це знаю, — знову холодно сказав Чаргар.
— Значить, фізично я противна тобі?
— Нічого подібного, — кинув він і зціпив зуби.
Це була страшенно зворушлива картина. Серед шумної вулиці стояла красива жінка й пропонувала своє тіло. Повз нас пробігали городяни і здивовано оглядали і мене, і Чаргара. В мені палало те почуття, яке переживають спортсмени в часи гри. Я сказала, що мені треба піти в книгозбірню. Чаргар запропонував провести мене. Я не відмовилась. Але, коли ми підійшли до дверей, їх було замкнуто. Я згадала, що сьогодні день відпочинку бібліотекарів.
— Ти мені дозволиш прийти до тебе завтра? — сказала я й подивилась на Чаргара.
— Я тобі вже сказав!
— Ти мені сказав, що цього не хочеш?
— Так!
Тоді я стиснула йому руку й пішла додому. Я йшла і ввесь час здригалась, ніби мені була зимниця. Я й не могла не здригатись: в перший раз мені довелося так одверто й так цинічно говорити. „Як сіроока журналістка“ — подумала я.
Пам'ятаю, тоді в перший раз я розгорнула біблію й почала її уважно читати. Читала мало не всю ніч. Коли я одривалась од неї, переді мною поставав наш біленький домик, золотий півник на флюгері й дорога до нашої глухої степової провінції. „Боже мій, до чого я дійшла. Що це
