знову прийшло буйство, веселий сміх і безтурботність. Иноді підходила я до дзеркала й дивилась на себе. Тоді я бачила дві гарячі й вогкі темно-криваві вишні: то були мої очі.
Очевидно, і Чаргар захвилювався. Колись він прислав мені листа й прохав мене поїхати з ним у пригородній молодняк. „Моя хороша Б'янко (писав він), сьогодні так пахне весною, і сьогодні мене так тягне в даль (він так і написав „в даль“), сьогодні летіли з вирію гуси, і ми мусимо побачити захід сонця. Ти згодна?“
Ще б пак: хіба я могла не погодитись? По дорозі до місця зустрічи я купила плитку шоколаду і ввесь час облизувала губи.
Я иноді працювала по п'ятнадцять годин на добу, але я жила так, як хотіла, і за це, до речи, мене в установі називали князівною. Я любила шоколад, голубе небо й прекрасні очі художника.
Чаргара я застала на призначеному місці зустрічи, біля площі „Трьох комунарів“. Я міцно стиснула йому руку, він відповів мені тим же. Коли я сідала в фаєтон, Чаргар невзначай зачепив мені груди. Це так мене схвилювало, що я всю дорогу почувала, як поширюються мені ніздрі.
Коли ми виїхали з останнього міського кварталу й перед нами спалахнув безмежністю степ, я подивилася на Чаргара й сказала:
— Чому ти на протязі цілої зими був такий холодний до мене?
