В хатці я, аферистка, провокаторка, убивця, і моя сестра — проститутка. Сестра допіру прийшла з тайного публічного дому й сидить на печі біля сибірського кота. Кіт таємно муркотить своє одвічне муркотіння.
— … Але, як мені обмити руки, — з тоскою думаю я, — коли вони в людській крові? Кому розповім свою муку — я, аферистка, провокаторка, убивця? Вчора я зарізала на великій дорозі, що ховається за мигдальними кучугурами, що пересікає тракт Карла XII, — вчора я зарізала жінку з дитиною. Три дні позад я спровокувала цілу країну.
— Б'янко, — раптом звертається до мене сестра, і в її очах стоїть невимовна скорбота. — Яка тоска!
Тоді я повертають і бачу в первіснім степу над вітром тирси гострі списи. Іде ватага, і стоїть степ, як марево в пожарах. Тисяча й одна ніч, забута країна, медові ландшафти, екзотика круторогих волів…
— Чи не це понесе Чаргар на олтар світового мистецтва? — думаю я.
Тоді мене знову зажурено перебиває сестра:
— Б'янко, ти чуєш?
— Що, чуєш? — скрикнула я. — Сволоч! Замовчи, потаскухо!
Сестра уткнула обличчя у вовну сибірського кота й тихенько заплакала.
— Сестро! — говорю я далі. — Ти не знаєш, хто буде цезарем майбутньої імперії — світовий мільярдер, чи світовий чиновник?
