… І тоді дзвональна звена веснальної дзвими блакитнить на душальній душі поета. І, припустім, він питає:
— Марусино, скільки років до наших великодніх дзвонів?
Тоді Маруся скаже:
— Я — радість. Я — тема твого життя. Летять журавлі по далеких полинних дорогах. Кричать одуди в гаях: „Уту-тут! уту-тут!“ І ти знаєш, як буває біля річки, коли ловимо коропів, коли в прозору воду падає невідоме небо!.. О, дзвональна звена веснальної дзвими!..
… — А коли комольська процесія зникла за собором, прожектор погас. Тільки синє небо пливло в тротуари Байкальської вулиці.
606
— Браво! Браво! Браво!
Гучні оплески стріли Льолю, коли вона вийшла після постановки пародії на „Лілюлі“. Льоля горіла, Льолі згоріли вуха; потім зробила реверанс і побігла за лаштунки.
Вже все. Більш нічого не буде. Там, на Садовій, 30, у пролеткульті.
Тоді із залі вийшла публіка. Була публіка і публіка.
Одна публіка розходилась, друга публіка залишилась стрічати новий рік.
… Героїня вечора — Льоля. Але герой вечора — бувший і т. д. — товариш
