Цілий день Кметь ходив по базару й розпитував у людей, де йому можна дістати пороху. Кожному він додавав:
— У нас на річці дикі качки сидять, хочу набити на празник.
Всі йому, звичайно, вірили, і ніхто не звертав особливої уваги на цю людину з хоробливим блиском в очах. Тільки якийсь салдат зауважив:
— Тепер, товаришу, дичі бити не можна. Стріляти будете після Петра.
Кметь запам'ятав це й розпитував ще обережніш.
До обіда базар так розрісся, що загатив трохи не всю вулицю. Як комашня, метушились люди на великому плацу.
„От тобі й нема свободної торгівлі“ — із зловтіхою подумав Кметь. В кожнім крамарі він тепер бачив свого спільника.
Півфунта пороху нін усе-таки дістав. Решту рішив дістати завтра. А ввечері коли задзвонили до сповіді, Кметь пішов до церкви.
Біля дверей він перехрестивсь і побрів у темний куток. Як і кожна випадкова людина, він почував себе серед ікон якось ніяково.
Збоку хтось погасив свічку, і від неї розлився по церкві сморід. Кметь дивився на бабу, що стояла поперед його. Вона ретельно молилася і часто била поклони. Потім, коли вийшов священик, Кметь подивився на нього й подумав: „і цей
