з ліжка, а на вулиці вже червоні шпацірують. Молодий сніжок рипить за вікном. Ахнула Варя, а воно, виходить, що її Серьога й не думав тікати кудись. Виявилося, що він був за шпійона в гетьманському військові і зовсім не гетьманець чи то петлюровець, а „камунічеськой большовик“, як одразу ж назвала його Ярина Федоровна. Варя дуже зраділа, хоч їй і неприємно було, що Сергій тепер не офіцер. Але потім зовсім зраділа, бо Серьога і при „савєцькій власті“ залишився за командира. Так що почала Варя гуляти з ним і при новому режимі.
— Він, канєшно, твій Серьога, не з благородних виходить і, кажуть, мастеровой з заводського цеху, — сказала колись Ярина Федоровна, бачачи, що Варя не „шутєйно“ „закрутила любов“, — але що ж зробиш, коли тепер і пропаґандисти і командири пішли з простого народу. Так тому й бути: благословляю… коли не бреше і сурйозно наміряється оженитись.
— Тільки він, мамо, хоче гражданським браком, — несміливо подала Варя.
— Не видумуй, Варко! — скрикнула Ярина Федоровна. — Я тобі дам такого гражданського, що ти й у двері не потрапиш!
— Ти того… не дуже! — вставив своє слово і Трохим Климентович. — Щоб, значить, як мати каже…
— Та я ж, мамо, нічого… Я ж говорю тільки, що він говорить.
