він знає, „як облуплену“, і яка, на його компетентний погляд, мідного п'ятака не варта, — так от ця Варка задрипана насмілилась жити в покоях його зятя, поважного крамаря другої гільдії! От що обурювало Карпа Сидоровича, і він уже давно постановив при першій нагоді подякувати її за таку образу.
— Чого ж це ви мовчите, Варваро Трохимовно Петренкова? — говорив далі крамар і дивився на Варю своїми маленькими підмасленими очима. — Сумніваєтесь?.. Воно й правда: камунічеська платформа не пройшла, тікають по чім попало!
Варя стояла перед крамарем і перелякано дивилась на нього. Та й що вона скаже йому, коли вона давно вже в його власті? Піде на нього пожаліється? Піде до свого дального родича, Івана Панасовича, і розповість йому про думки Карпа Сидоровича? Ні, вона цього ніколи не зробить, бо тоді вже напевне генерали її не помилують.
— А це ж… що це ви собі набігали, Варваро Трохимовно? — говорив крамар, сально посміхаючись і пальцем тикаючи у Варін живіт. — Від гражданського мужа? Хі-хі!.. Камунічеський приплод для нового офіцерського режиму? Не погана справа — що й казати!.. Та тільки — звиняюсь! Хто його знає, де цей приплод опинеться. Звиняюсь!
Тут крамар уже не міг не зірватись із тону й, підбадьорений свідомістю, що Варя добровільно
