Ярина Федоровна знову заплакала. Трохим Климентович ще більш поширив свої здивовані очі. А Варя зблідла й мовчить.
— Невжеж таки, доню, тебе можуть розстріляти?.. Бєлі, значить, афіцери?
— Бог його знає… Може й розстріляють, — нарешті, промовила перелякана Варя. — Карпо Сидорович дуже нахваляється…
Та далі Варя вже нічого не промовила.
Ярина Федоровна гнівно подивилась на неї й скрикнула:
— Так чого ж це ти мені цього раніш не говорила? Ну?
— Про Карпа Сидоровича? Та хіба ж я вам не говорила?
— Про якого там Карпа! Про те, що тебе бєлі розстрілють?
— А я ж почім знала, мамо? — почала було Варя. — Та ви ж і самі мені не радили тікати…
— Я не радила? — ще голосніш скрикнула Ярина Федоровна. — Та я ж тільки не радила тобі зв'язуватись з цим жевжиком камунічеським, з цим твоїм Серьогою… щоб він тобі…
— Мамо! — в свою чергу скрикнула Варя. — Що ви говорите? Навіщо ви на мене набріхуєте?
Ярина Федоровна вдарила об поли руками.
— Я набріхую?.. Ой, Варко, гляди, щоб я тебе й сьогодні не вибила.
