енерґійно почав організовувати місцевий партизанський полк. Поперше, йому подобався робітничо-селянський лад і подобалось те, що за цього ладу навіть він, непомітний сільський вчитель, що вийшов із задрипаних богодухівських Соболів, може керувати цілим повітом, подруге, він, як він сам говорив, почав „пронікаться“ матеріялістичними розуміннями історії: мовляв, без пролетарської революції ніяк не обійдешся і, значить, треба довести її до кінця. Соболівські кустарі хоч і почали вироджуватись в десятих роках нашого сторіччя в п'яничок та непотрібних людей, але, з другого боку, вони почали й постачати для богодухівського суспільства немало інтеліґентних і надзвичайно цікавих горожан. Іван Панасович саме до останніх, цебто до інтеліґентних та цікавих і належав. (Мав він, до речі, й голову таку левину й таку велику, яку мав колись і Карло Маркс). Так що Варя даремно поспішала до ревкомівського будинку. Іван Панасович в цей час там не міг бути: він, енерґійний та молодий (справа йде про його партійний стаж) більшовик, міг бути тільки на передових позиціях.
Саме там Іван Панасович і був. Ревкомівський будинок — для голови ревкому, а Іван Панасович ревком уже ліквідував і виступав тепер в ролі командира нового партизанського полку.
Варя вскочила в колишній дім Савича, цебто в ревкомівський будинок, і побачила там тільки
