— Народила, Варю, дитину? — сказав Іван Панасович і, скинувши догори свою марксову голову, теж чомусь почервонів: він, мабуть, таким же хлопчиськом відчував себе, як і той пацан-партизан, що допіру доносив йому про народження Варіного пацаночка.
— Народила, Іване Панасовичу! — ледве чутно промовила Варя й обвела весь натовп своїми химерними й тепер уже перелякано-здивованими очима, наче вона боялася, що в неї віднімуть її дитину. — Синочка народила. Від камунічеського більшовика.
Немовля запищало. Партизани ще тіснішим колом оточили ясла. Всі ці суворі вояки робітничо-селянського уряду дивились на Варю такими зацікавленими очима, ніби й справді Варіна дитина раптом розв'язала їм якусь надзвичайну загадку.
— Так, значить, від камунічеського більшовика? — промовив вражений в саме серце товариш Матвій і, зробивши надзвичайно серйозне обличчя, замислився. — От гражданський случа́й. Сключитєльний!
Старого артилериста, дуже, до речі, сентиментальну людину, так заворушив цей „гражданський случа́й“, що він навіть ні з того, ні з сього сльозу змахнув з правого ока. Старий артилерист далі вже нічого не міг промовити. Мовчали і всі інші партизани. В клуні зупинилась така
