Тільки очі йому підмаслились, а ліве ніби підморгувати стало. Він знав, що тут не тільки пиячити, а й сидіти небезпечно. Але все таки думав: „правильно, бельбас! Правильно…“
… Микита Гордійович і не радий був, що нагадав про сьогоднішнє.
— Ну, годі, Кажане, годі!.. Схаменіть його, Нечипоре!..
Дячок значно промовив:
— Карьожиться треба покинути!
Кажан подивився на Нечипора й зразу змовк. А Микита Гордійович виправдував Ониська:
— Така проклята вдача — ніколи не піде однією стежкою. Йому щоб одразу дві.
Потім підвівсь і підійшов до вікна:
— Щоб, чого доброго, не заснуло кляте хлоп'я. Слухай, свате, чуєш? Не засне твій Ванько?
Але розбуркати Петренячого не можна було. Він схилився на стіл і, держачи в одній руці пляшку, хропів. Микита Гордійович махнув рукою й вийшов із хати.
А Онисько говорив до дячка:
— Це, так би сказати, ви попівську халамиду на вольноє життя змінили? Хороше діло! Як це в святім писанні сказано: і променях отця і матір свою і пойди за мною. Ну, як ви нащот того… Мабуть, багацько зарізали?
Нечипір здригнув, але промовив спокійно:
— Всяко бувало.
