не зміг, бо ревізор і він, Валентин, уже „пошамали“ в б'єргальці.
— Ти хочеш сказати, що він завтра буде в нас обідати? — сказала Леся.
— Завтра?.. — Валентин зам'явся. — І буде і не буде. Завтра ж, Лесічко, неділя і значить… Що значить?
Репортер з захопленням потер руку об руку і з неменшим захопленням почав інформувати свою дружину про план і перспективи на завтрашній день. За репортеровим планом виходило так, що вранці вони (себто Леся, він, редактор і ревізор), забравши з собою всю закуску і всі напої, що їх наготувала Леся, сідають на пароплава і їдуть до Берестечка. Зійшовши на берег, вони йдуть до виноградаря Берґмана і там улаштовують маленький пікнік. Додому вони повернуться вечірнім херсонським пароплавом. Поїздка (Валентин клянеться чесним комуністичним словом!) обіцяє багато непоганих хвилин, і треба тільки якось улаштувати з дітьми.
Репортер все таки почував себе трохи ніяково перед дружиною. (Хіба, мовляв, не можна було раніш сповістити про таке вирішення? Навіщо ж він мучив її цілий день біля примусу?) Репортер, нарешті, побоювався, що ображена дружина не захоче підтримати кампанії „на пікнік“, саме тому він так гаряче й насідав на Лесю. Але вияснилося, що він зовсім даремно робив це, бо, як
