полотнищах білизни, розвішаної на мотузку через увесь двір. Кричали вранішні півні. По покрівлі сараю бігали сусідові голуби і приємно буркотали.
Напившись чаю, Бродський побіг до редактора, що в нього ночував ревізор. Відтіля він повернувся, коли вже праля прийшла і коли Леся давала їй відповідні накази. Залишалося забрати закуски і йти до пароплаву, що мусів одійти за якісь півгодині. Так і зробили.
На дамбі зустріли Сірка і ревізора, Валентин познайомив Лесю з харківцем.
— Топченко! — сказав ревізор, потискуючи Лесіну руку.
Це був високий мужчина з досить таки сірим обличчям і некрасивими очима. І чи тому, що Бродський і Сірко були низенького зросту, чи тому, що в них не було тих самовпевнених рухів, якими мало не рисувався Топченко, чоловік і редактор все таки зразу здалися Лесі до болю нікчемними і безпорадними.
Підходячи до пристані, ревізор неохайно положив свою руку на плече Валентина і, обережно відсторонивши його від Лесі, взяв Лесю під руку. Ревнивому Бродському це, звичайно не сподобалося, але він нічого не сказав і тільки, як і раніш, посміхався до ревізора і тільки, як і раніш, щеголяв нікому не зрозумілими дотепами.
А втім, Валентинові взагалі сьогодні не щастило, це Леся одразу ж помітила. Він весь час
