але образ його дочки на деякий час залишився в Німеччині. Потім в пам'яті Криленка стерся й він.
Тепер, перекинувшись кількома фразами з Темою Брук, він знову пригадав професорову карточку, і щось приємне лягло йому на душу.
— А скажіть, товаришко: нема у професора Полоза дочки? — спитав Криленко, провіряючи, чи дійсно про знайомого йому вченого йшла допіру розмова.
— Яку вам треба? У нього не одна. Вас, очевидно, цікавить Іраїда?
— Можливо, я про неї й чув. Вона комуністка?
— Одразу видно, що ви не тутешній, — у сміхнулась Брук. — Але як ви про неї чули?
Криленко розказав про зустріч з професором, про розмову в посольстві і, нарешті, про портрет.
— І що ж: подобалась вона вам? — спитала Брук і в перший раз з зацікавленням зміряла Криленка.
— Я її не знаю, — заперечив той. — Я тільки бачив її портрет.
— Хіба вам не досить цього? — ядовито сказала жінка. — Це ж ще з самого Адама ведеться: женщину судять по физії. Це, так би мовити, формула… партійна… Ви, здається, теж партійний?
— Так.
— Дуже приємно. Я завжди почуваю себе страшенно зворушеною, коли зустрічаюсь з пар-