воруч, потроху танув у просторах, і можна було чекати, що за якісь півгодини він зовсім зникне з очей. На селі завзято гавкали собаки, мукали корови, і вже чути було, як місцеві дівчата то тут, то там робили спроби розпочати гуртових пісень.
Допаливши цигарку, я знову взяв рушницю в руки і, прислухаючись та пильно вдивляючись в небо, продовжував чекати. Божествений вечір, можна сказати, не остаточно заворожив мене своїми фарбами й звуками: примаймні, підсвідомо я досі не розлучався з надією ще разочок вистрілити по якійсь качці.
І я таки вистрілив. Як вистрілив — це буде видно далі, а покищо дозвольте трохи ухилитись убік.
Я, запевняю вас, ніколи не заперечую того твердження, що серед мисливців різні бувають стрільці: погані, гарні, середні і т. д. Я, звичайно, не заперечую й того, що гарний стрілець більше вбиває дичини, ніж поганий. Але я рішуче буду відстоювати ту думку, що і вдачі, і невдачі і поганого, і гарного мисливця завжди ідуть під знаком мало не фатального випадку, який з'ясувати можна було б тільки при дуже старанному вивчанні далеких причин, малопомітними нитками зв'язаних з цим випадком. Я сам не раз бачив, як призери стенду і досвідчені мисливці ганебно „пуделяли“ в той час, як в тих же самих умовах
