момент, коли я ледве-ледве не потягнув курок, саме за якусь одну мить до мого пострілу я з жахом побачив, що переді мною не бекас, а один із юних моїх співбесідників, один із пастушків. Тепер мені ясно, як він попав під мою рушницю: праворуч була корова, що із-за неї він і пішов до мене. Але тоді я нічого не розумів, як не розумів, і яким чином я затримав рішучого моменту палець на спускові.
Найжахливіше для мене в полюванні — це та мисль, що „на гріх майстра нема“, і це останнє часто так отруює мені найкращі хвилини, що я навіть зрідка думаю про свою, так би мовити, мисливську самоліквідацію.
Уявіть же теперь, як на мене мусів вплинути той випадок, що про нього я допіру розповів. Вистріли я саме в ту мить, коли хотів вистрілити — і весь би заряд моєї шостнадцятки пішов би в живіт хлопчака. Отже нічого нема дивного, що я, стримавши свій палець на спускові в ріжучий момент і відвівши трохи в бік рушницю, далі, в дальшу секунду, знижаючи свою шостнадцятку, відчув слабість не тільки в ногах, але і в руках і машинально натиснув пальцем на „собачку“.
Грянув постріл. І в ту ж мить я почув здаля страшенний крик. Я зиркнув і побачив таку картину: в глибині озера збилася купа пастушків і метушилася біля одного, що кричав несамовитим
