голового. Такі люди, як гостроголовий, поперше, ніколи не дарують тим, хто їх так чи інакше образив (а я ж його таки образив), подруге, гостроголовий дістав у свідки свого поводження на облаві таку неприємну особу, як я, себто таку, яку він ніяк не хотів мати. Як же тут не тривожитись і не ховатись за стовбури?
А втім, таке становище мені і не подобалось. Сьогодні в мені прокинулось таке непоборне бажання якось насолити цьому мисливцеві, що я, побоюючись попасти під шріт свого сусіди, все-таки вдячний був фортуні, що вона поставила мене саме на цьому місці.
— Ала-ла! Ала-ла! Ала-ла! — раптом здалека донеслось до мене.
Облава почалася. Виходить, що селяни хоч і з великим запізненням, а таки прителіпались на полювання. Наш єгер-вовчатник уже вів їх в атаку.
— Ала-ла! Ала-ла! Ала-ла!
Мовчазний, безголосий ліс зашумів тим тривожним шумом, що його можна чути тільки на облавах, тим шумом, що примушує мисливські серця колотитися й завмирати, як на пожежі. І справді, ці перелякані голоси якоїсь безвихідної розпуки, що їх послали в гущавину гучки, ці підвивання єґеря, що їх ніяк не можна було відрізнити від підвивань вовків, цей, нарешті, таємничий тріск, що раз-у-раз доносився з глибин лісу — все це утворювало таку обстанову, що
