— Avec plaisir, madame, — сказала мадмуазель Люсі і передала сосуд.
Потім мадмуазель Люсі пішла до дитячих колисок, де вже спали безмятежним сном Май і Фіялка, а Марфа Галактіонівна полізла на сюрпризну ліжницю й посунула Івана Івановича до стіни своїм шикарним торсом.
… — Ну, а все ж таки, — сказала вона. — Чим же соціялізм відрізняється від комунізму… Конкретно?
— Боже мій! Я ж тобі вже говорив, — сказав Іван Іванович, — комунізм це вища, так би мовити, ідеальна суспільна форма.
Марфа Галактіонівна широко позіхнула й погасила електрику. Скоро в кімнаті чути було легенький храп. За вікном мжичив осінній дощик, але не було в ньому мінору: це був дощик мажорного сезону. Після трагічної події з вищеназваним документом Івану Івановичу снились поля і м'якобірюзове небо, де прекрасні горизонти тривожать душу тією легенькою тривогою, що не запалює тебе бунтом дрібнобуржуазного імпресіонізму, а зовсім навпаки: ласкає радісним спокоєм мажорно-монументального реалізму.
Чим же треба кінчити, а також і про те, що ж не дає авторові скінчати негайно. Чим же треба кінчати? Кінчати, очевидно,
