Мій герой витер з лоба вищезгаданий піт і, не маючи з ким поділитися своїми думками, раптом відчув у собі прилив ніжности й велике бажання поговорити зі своєю куховаркою,
— Посуд миєте, Явдошко? — ніжним, ласковим, мало не соцвиховським голосом сказав Іван Іванович і зупинився на порозі кухні. — Ну, як воно — не важко вам жити у нас?
— Чого там важко! — відповіла, як і завжди, трохи холоднувато („чорна невдячність“!) куховарка. — Чого там важко, ми вже звикли, барин!
Іншого разу мій, зрідка трохи глуховатий, герой можливо і не звернув би уваги на це обурливе „барин“. Товаришка Галакта навіть думала, що це у порядку речей: мовляв, нічого тут особливого нема, коли куховарка називає Жана „барином“ — поперше, ніхто цього не чує і, значить, нема тут ніякої компрометації партії, а подруге — товаришка Галакта ніколи не посміє позбавити Явдоху волі слова (куховарці так подобається — хай так і говорить!). Але на цей раз Іван Іванович мало не підскочив.
— Який я вам барин, Явдошко! — скрикнув він у жахливій розпуці. — Що ви говорите, дорогая моя куховарочко! Хіба я вам барин? — Іван Іванович мило усміхнувся і, розвівши руками, пояснив:
— Товариш! Так! Товариш!
Явдоха здивовано подивилась на хазяїна.
