віддав, а вона положила у той платок горішки, ще ті, що́ з-перва на-перва Василь дав їй на весїльлї, завязала та й положила до серденька, та й каже: »Тут воно лежати-ме, аж поки ти вернеш ся і сам озьмеш.«
Сяк-так, Василь на-силу вирвав ся від старих, а Маруся пішла його провожати. То було на самі Проводи, і треба було через кладвище йти, де на гробах у той день усї поминають своїх родичів. От Маруся узяла й мисочку, щоб і своїх помянути. Положила курку варену, три вязки бубликів, буханець, два книші, та зверху пятаковий медяник, та узяла материну калитку з грішми, щоб старцям подати; а Василь тож з нею нїс у хустцї аж три десятки крашанок.
Прийшли на гроби, аж пан-отець вже й там, і збираєть-ся правити панахиду. Маруся поставила до гурту і свою мисочку, і граматку батюшцї подала, щоб помянув її родичів.
Маруся смутна й невесела усе молила ся, та знай поклони била; як же заспівали дяки »нї печали нї воздихания«, так вона так і захлипала, та й каже: »Як ти вернеш ся, Василечку, то може мене на сїм кладвищі будеш так поминати.«
Василь аж здригнув після такого слова і хотїв її зопинити, щоб викинула таку думку з голови, так і у самого сльоза так і бє, а на серцї туга така пала, що йому дух так і захватує; і сам не зна, від чого йому се так є.
Одслужили панахиду, подала Маруся мисочку пан-отцеві, а старцїв божих обдїлила крашанками і грішми за царство небесне померших. Посїдали люде на гробах трапезовати і поминати родичів, а Марусї вже не до того. Василь ледве промовив, що вже пора йому іти до хазяйства
