дивить ся на нього, та свої горішки пересипа у руцї, та й поплаче… Тільки-ж що начне вечеріти, вона вже й сидить на приспі і вигляда вечірної зіроньки… Блисне вона — тут Маруся зараз і стане така рада, така рада, що не то що́! »Онде мій Василь!« сама собі розмовля: »він дивить ся на сюю зірочку і зна, що й я дивлюсь!.. Оттак блистять і його очицї, як було біжу йому на зустріч…« І вже тут її хоч клич не клич, хоч що́ хоч роби, а вже нї з місця не піде і очей від зірки не зведе, аж поки вона зовсїм не зайде; тогдї тяжко здохне і скаже: »Прощай же, мій Василечку! ночуй з Богом, та вертайсь швидше до твоєї бідної Марусї!« Увійшовши ж у хату, перецїлує усякий горішок і платок разів сто поцїлує, та згорнувши приложить до серця, та так і заночує; а вже й не кажи, щоб спала добре, як треба!
Сяк-так, то з журбою то з тугою, промаячила Маруся до Спасівки; а у Спасівку, ік Пречистій, казав Василь, буде неодмінно. Хоч і не зовсїм Маруся повеселїшала, та усе таки неначе стала по-троху оживати. Вона й дома пораєть-ся, вона і з батьком у полї, чи громадити, чи жати; бо вже й Наум, дивлячись на неї, що вона стала розважатись, і собі повеселїшав і дума: »Слава Тобі, Господи! Ще тільки Спасівка наступа, а вже Маруся зовсїм не та, як унов народила ся; туж-туж і Василь буде, тогдї вдарю лихом об землю, мерщій справлю весїльля, та й нехай собі живуть.« От коли куди йде на хазяйство, то й дочку бере з собою, щоб її лучше розважати. Коли ж вона часом зостанеть-ся дома, то впоравшись іде у бір за губами; та таки так сказати, що день за-день та стала впять і до роботи проворненька, і у
