Був собі чоловік та жінка; чоловіка звали Нечипором, а жінку Пріською. Вона була хорошого роду і одним одна дочка у батька дуже багатого; була й скотинка і усяка худоба, а сина не було, тільки дочка. Так батько її, подумавши, та узяв сироту, сього Нечипора, замісць дитини, та й вигодовав його і доглядїв і до розуму доводив. А Нечипорів батько та був собі велика ледащичка; спив ся і звів ся нї на що, та колись під тином пяний і одубів; жінка, одно те що не мала нїчого, а друге, не вміла робити, пійшла по-під віконьню; а хлопя за Христа-ради узяв, я-ж кажу, Прісьчин батько. Так що́-ж бо! Не дурно кажуть: не далеко відкотить ся яблучко від яблуньки; у Нечипора була уся батькова натура. Злодїяка такий, що нї з чим не розминеть-ся: і цигана обдурить, і старця обікраде; а пити? так не перепє його і Данилка, от що́
Сторінка:Твори Григория Квітки-Основяненка. Том I (Львів, 1911).pdf/151
Ця сторінка вичитана
III.
МЕРТВЕЦЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ.
(Присьвячує ся козакови Володимирови Луганьскому.)
[I.]
