На те дивлячись і козацтво рушило: хто у шинк, хто у солому, після такої муштри спочивати; а инші мотнулись на вгороди дївчат полохати.
Смутний і невеселий сидїв собі на лавцї, та вже не в сьвітлицї, а у великій хатї, конотопський пан сотник Микита Уласович Забрйоха, вернувшись після огляду козацької сотнї. До того лиха, що йому учора Йосиповна Олена, панна хорунжівна, піднесла, мов тертої під ніс кабаки, печеного гарбузця, що він після учорашнього дня ще нї пив нї їв, а тут ще не виспав ся, що треба йому збирати ся з своєю сотнею у поход аж у самісїнький Чернїгов, та, я-ж кажу, після такої біди, ще й нове лихо зіклало ся йому, що розсердив свого сотенного пана писаря, Прокопа Ригоровича Пістряка, а розсердившись вже він не буде нїякої поради давати, як начальство пришле об чім лепорт, чи як-там його; тогдї що́ чинити? От з такою-то бідою як йому і не бути смутному і невеселому? Еге, сидить собі, сердека, у великій хатї на лаві, кінцї стола, голову понурив аж трохи чи не до колїн! Сидить же він вже не час і не два, аж ось із кімнати і обізвалась до нього наньмичка: »Чого бо ви, паниченьку, сумуєте і сидите мовчки? Чи не пора вже лагодити обідати?«
»Не хочу!« сказав Уласович, та й здихнув тяжко та важко на всю хату, і підпер голову рукою.
От наньмичка, погодивши, і вийшла з кімнати та дивлячись на нього веселенько як тая
