скрутить і вимучить з неї, щоб віддала дощі назад, що́ покрала, та з радощів такі баляси точить, що не тілько хто, та й сам себе не розбере, що він і говорить. Далї закричав: »А дадїте сїмо вербових і удвойте лозових і возглуміте її, єлико сили вашої буде!«
Де взялись і різки. Скрутили Зубиху Явдоху. Тільки що класти її, вона як-то руку випручала, та й повела нею кругом по народу. Отже-ж слухайте, що́ з того буде. От і положили її; по два парубки сїло на руки і на ноги, а два узяло здоровенні пучки різок, та й почали чистити: дже-дже, дже-дже! аж засапались бючи; бють, бють, і вже цурпалки летять… А що́-ж Явдоха? Лежачи під різками, казку каже: »Був собі чоловік Сажка, на ньому сїра сїрмяжка, повстяна шапочка, на спинї латочка; чи хороша моя казочка?«
— Та бийте окаянную Ханаанку! аж заревів Пістряк.
Хлопцї деруть, що́ мога, а Явдоха своє: »І ви кажете: та бийте окаянную Ханаанку, і я кажу: та бийте окаянную Ханаанку. Був собі чоловік Сажка, на ньому сїра сїрмяжка, повстяна шапочка, на спинї латочка; чи хороша моя казочка?«
»Та деріть дужче!« крикнув, що́ є мочи, сам пан сотник конотопський, Микита Уласович Забрйоха, що́ вже його дуже брало за живіт, і печінки під серце підступали, бо не обідав і доси.
Хлопцї перемінились, узяли нові пучки і стали пороти. А Зубиха знай своє товче: »І ви кажете: та деріть дужче, і я кажу: та деріть дужче. Був собі чоловік Сажка, на ньому сїра
