добре вареників та карасїв у сметанї жарених, та запивши сколотинами (бо се вже дїялось після Петра), витягли самотужки по носатцї тернівки, а вишнївкою на дорогу запили; а підвечіркуючи, панич убрав аж пять мандрик та горщечок масляків у масличку та у сметанцї пряжених, що́ дуже їх любив, так його, хто його зна і від чого, і завадило. От він і прилїг до сестрицї на колїна, та як та йому ськала, а він і заснув. Тут прийшли з поля і корови і овечата; от їх тут биля панночки і доють, і молоко у глечики зливають, а вона й байдуже, їй неначе нї до чого і дїла нема! Забула дивитись і на дійво, забула братїку і у головцї ськати, тільки у неї і на думцї, що…
Тільки, що хотїв було росказати, об чім наша хорунжівна думала і чого була смутна і невесела, аж ось і прийшла до неї бабуся, така старенька, така старенька, що на превелику силу дибле; от підійшла до неї, та й каже: »Дай Боже вам, панночко, вечір добрий! Нехай вам Бог помага!«
Аж здригнула Йосиповна, що́ й не бачила, відкіля вона і узялась і як перед нею стала; а далї, трохи схаменувшись, і каже: »Здорова, бабусю! а відкіля тебе Бог принїс?«
— »Та я так собі… Я і здалеку, і не здалеку, я і тутешня, я й зовсїм не відсїль; я і нїчого не знаю, і усе знаю: і хто і по чому журить ся, я і знаю і не знаю; і що́ подїяти, і вмію і не вмію…«
»Ох, бабусю, та ти не проста?« питаєть-ся Олена.
— »Та простїсїнька, бач! Не вашого панського роду, а проста собі стара баба, не знаю
