Він же і помилує! Тільки покаряй ся Йому! А після сього не будемо журитись, що́ нам Бог милосердний нї пошлеть терпіти, і перехрестившись скажемо: »Господи, навчи мене грішного, як сповнять волю Твою сьвятую!« то й побачиш, що опісля усе гаразд буде.
Так робив Наум Дрот…
От його то постигла лихая біда! Що́-ж він? Нїчого. Хвалив Бога і з тим прожив вік, що не вдав ся в тугу; а письменний не стерпів… От-як се було.
Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батькові і матери слухняний, старшим себе покірний, меж товариством друзяка, нї пів слова нїколи не збрехав, горілки не впивавсь і пяниць не терпів, з ледачими не водивсь, а до церкви — так хоч-би і маленький празник, тільки піп у дзвін, він вже й там: сьвічечку обмінить, старцям грошенят роздасть і приньметь-ся за дїло; коли прочує яку бідность, надїлить по своїй силї і совіт добрий дасть. За його правду не оставив же його і Бог милосердний: що́ б то нї задумав, усе йому Господь і посилав. Наградив його жінкою доброю, роботящою, хазяйкою, слухняною; і що́ було Наум нї забажа, що́ нї задума, Настя (так її звали) ночи не поспить, усюди стараєть-ся, бєть-ся, достає, і вже зробить і достане, чого мужикові хотїлось. Поважав же і він її, скільки міг, і любив її як свою душу. Не було меж ними не тільки бійки, та й нїякої лайки. Що-день хвалили Бога за Його милости.
У-в однім тільки була в них журба: не давав їм Бог дїточок. Так що́-ж? Настя, як здума про се, то зараз у сльози та в голос; а Наум перехрестить ся, прочита Отче-наш, то йому
