благородныхъ дѣвицъ«), тогди він покинув театр і обняв верховну управу тої школи. Того-ж року зачала в Харкові виходити місячна часопись »Украинскій Вѣстникъ«, і Квітка став одним з трйох редакторів єї, але по роцї покинув редакцію, коли єго вибрано повітовим маршалком харківского дворяньства. На тім становищи він оставав, що три роки все на-ново вибираний, через дванацять лїт, проживаючи за той час в Харкові. Около 1831. року осїв знов в Основі, замешкуючи там малий домок (прочу спадщину по батьку відступив братови за невеликі гроші), а хотя в 1832-ім роцї поставлено єго »совѣстнымъ судіею« Харкова а в р. 1840. іменовано предсїдателем палати карного суду, однак він все тілько доїзджав на службу з села. Аж в остатних роках житя замешкав знов в Харкові і там умер 8. серпня 1843. р.
Через Інститут »благородныхъ дѣвицъ« познайомив ся Квітка в 1817. р. з Артемовским-Гулаком і оставав з ним в приязни до самої смерти, а відтак з тамошньою учителькою Анною Вульф, дуже осьвітною дївицею, з котрою і оженив ся около 1821. р. Пізнїйше, коли слава єго стала голосна, горнулись коло него тогдїшнї україньскі писателї Метлиньский, Аѳанасєв-Чужбиньский і инші, в-кінци познакомив ся з Гребінкою і переписував ся з Шевченком.
Квітка писав з-разу по россійски дрібнїйші статьї до журналів, особливо до »Украинского Вѣстника«, пізнїйше за принукою жінки також повісти і драми. По україньски став писати аж в трицятих роках: першим єго (але тілько частково україньским) драматичним твором була комедия »Шельменко, волостний писар« (1831. р.),
