можно вірно сказати, чи спала вона ту ніч хоть часинку?
У ранцї вирядилась що найкрасче: поплела коси у самі маленькі дрібушки і вінком на голову поклала, повязала які були лучші скиндячки, а зверх усїх положила червону і квіточками заквітчалась. Чи шатнулась там чи як, а вже і обідата у неї поспіло: борщик з живою рибкою (бігала сама з вечера до сусїда, рибалки, та й випрохала), каша пшоняна до олїї, солона тараня з пшеничними галушечками, та вареники з сїмяною макухою. Упоравшись, ще з батьком до церкви сходила.
Тільки що вернулась з церкви, Маруся зирк у вікно, аж Василь вже і йде; зараз вибігла, буцїм боронити його від собаки, а більш за-тим, щоб подививсь, що на нїй червона скиндячка. От вибігла, та мерщій і кричить: »не бійсь, не бійсь!« а рукою поводить по лобові, неначе каже: »не бійсь, ось бач, що червона скиндячка!«
Ну, як там було, пообідали гарненько і наговорились. Після обід Наум лїг до Настї ськатись, та й заснув, а далї і Настя схилилась, та й собі заснула. А молоді, знай, собі голублять ся, та милують ся. Далї, як старі проснули ся, та й сидїли то в хатї, то під коморою у холодку, аж поки зовсїм у вечері Василь пішов до дому.
Унадив ся ж наш Василь до старого Наума що божий день: то дїло було до коваля, то до бондаря, то так до чоловіка приходив за дїлом, та усякий раз і зайде до Наума; коли застане, то з ним, а коли не застане, то з Настею посидить, поговорить; і так вони вже до нього привикли, що коли який день хоч трохи забарить ся, то вже вони і скучають, і той і та кажуть: »нема ж
