В товариствах був Котляревськии бажаним і дуже любленим гостем, як образована і багата в досвід людина, як знаменитий оповідач, як чоловік із щирим, правдиво українським гумором.
Цей гумор не опускав його до смерти. Видно його скрізь у творах і в життю, хоч бували в йому й доволі важкі моменти.
Року 1829. став Іван Котляревський нездужати, 1835. пішов у відставку і доживав віку в своїм батьківськім домику біля полтавського собору, який так гарно змалював Тарас Шевченко.
Умер 29. листопада 1838. р. в тому самому домику, відпустивши перед смертю на волю своїх кріпаків-прислугу. На його могилі стояв зразу дуже характеристичний для цього часу нагробник. (Колюмна з двораменним хрестом і точена з дерева огорожа). Тепер там стоїть марморовий нагробник з погруддям поета, увінчаним вінком та з однораменним хрестом.
Кругом могили гарна огорожа з заліза й високі тополі та буйні цвіти.
Крім цього в Полтаві збудовано батькові відродженої української літератури величавий памятник з погруддям і чотирма барелєфами із його творів. Відслонення цього памятника в великі роковини стало загальноукраїнським національним святом і найкращим доказом, як високо наш народ цінить заслуги Котляревського.
Писати став Котляревський ще в семінарії. За те його й прозвали „рифмачем“.
Та з цих його перших писань нічого не осталося, бо, як знаємо, він і з „Енеїдою“ не спішився до друку і колиб не видрукував її був без дозволу автора український дідич Парпура, то Бог вість, що булоб сталося з
VIII
