Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/164

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


140.Незриму чує Турн заслону,
Бодриться, скаче на врага,
На поміч призива Юнону.
Пандара по лобу стьога
І вовся з ніг його зшибає.
До мізку череп розбиває,  — 
Пропав і другий великан!
Така потеря устрашила
І серце бодреє смутила
У самих храбріших Троян.

141.Удачею Турн ободрився,
По всіх усюдах смерть носив.
Як кнур свиріпий, розярився
І без пощади всіх косив.
Розсік на-двоє Філариса,
В яєшню розтоптав Галиса.
Крифею голову одтяв;
Щолкав в виски, штурхав під боки
І самії кулачні доки
Ховались, хто куди попав.

142.Троянці злеє умишляють,
Щоб преч із кріпости втікать;
Своє лахміття забірають  — 
Куди удасться, тягу дать;
Но їх Обозний генеральний,
Над всіми остававсь начальний,
Серест вельможний обізвавсь:
„Куди?  —  вам сорома немає!
„Хто чув  —  Троянець утікає!
„Чого наш славний рід дождавсь!

143.„Один паливода ярує,
„А вас тут стільки  —  боїтесь:
„В господі вашій вередує
„Рутульський шолудивий пес!...
„Що скаже світ про нас, Трояне?
„Що ми шатерники-цигане,
„Що ми трусливіші Жидів!
„А князь наш бідний що помислить?
„Аджеж за воїнів нас числить,
„3а внуків славніших дідів.

142