В образі тім, повнім руху, темпераменту, повнім гумору і правдиво козацької широкої вдачі, в образі на диво гармонійнім і колоритнім, відбилася вдача нашого народу, його звичаї й обичаї, його одяг, їжа, забави, товариські форми, його охота до своєріднього, а нехіть до імпортованої чужини, відбилася незлобива критика накиненого чужого хламу і туга за своїм власним добром. Це не травестія, а скорше національна епопея в жартовливій українській формі.
Багацтво детайлів, слів, зворотів, зближає „Енеїду“ до барокового стилю, алеж це такий чудовий український барок, як ті архітектурні барокові зразки, що остали в нас на Україні. Годі сказати, чи Котляревський як раз таку форму вибрав по зрілій розвазі, чи інстинктово, але „Енеїдою“ він зробив справжнє чудо. Показав своїм і чужим, що українською мовою можна написати не лиш журливу пісоньку про нещасливу любов козака і дівчини, але й великий, епохальний твір, привчив і своїх і чужих читати по українськи й любуватися запашними чарами приниженої „хахлацької“ мови і приневолив наших і чужих панів та достойників, мов у дзеркалі побачити свої обличчя, почути великі гріхи супроти українського народу. В I. і II. частині змалював пригоди троянських бурлаків, (а властиво козаків по збуренню Січи); в III. описуючи пекло висказав не одно гірке слове правди на адресу панства й урядництва; в IV. згадав кращі часи (гетьманщину), а в V. і VI. дав доволі гостру сатиру тодішного свіжо спеченого на московський лад українського панства.
„Енеїда“ має таким чином велике не тільки літературне, але й політичне значіння. На ній виховалися цілі покоління свідомого не українофільства а українства, а найкращим доказом її вартости може послужити це
XI
