Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/202

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


144.Тепер без сорома признаюсь,
Що трудно битву описать;
І як не морщусь, не стараюсь,
Щоб гладко вірші шкандувать,
Та бачу по моєму виду,
Що скомпоную панахиду.
Зроблю лиш розпись іменам
Убитих воїнів на полі
І згинувших тут по неволі
Для прихми їх князьків душам.

145.На цій баталії пропали:
Цетаг, Танаїс і Толон;
Од рук Енеєвих лежали
Порізані: Онит, Сукрон;
Троянців  —  Гілла і Аміка
Зіпхнула в пекло Турна піка...
Та де всіх поіменно знать?
Там вороги всі так змішались,
Стіснились, що уже кусались,
Рукамиж нільзя і махать.

146.Як ось сердобольна мати
Енею хукнула в кабак,
Велів щоб штурмом город брати,
Рутульських перебить собак.
Столичний же Лаврент достати,
Латину з Турном перцю дати,
Бо цар в будинках ні-гугу.
Еней на старших галасає,
Мерщій до себе їх ззиває
І мовить, ставши на бугру:

147.„Моєї мови не жахайтесь,
„Бо нею управля Зевес,
„І зараз з військом одправляйтесь
„Брать город, де паршивий пес,
„Латин зрадливий, пє сивуху,
„А ми бємось зо всього духу.
„Ідіть, паліть, рубайте всіх;
„Громадська ратуш, зборні ізби
„Щоб наперед всього ізслизли,
„Аматуж завяжіте в міх.“

180