Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/38

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


60.Сестру кликнула на пораду,
Щоб горе злеє розказать,
Енеєву оплакать зраду
І льготи серцю трохи дать.
„Ганнусю, рибко, душко, любко,
„Рятуй мене, моя голубко,
„Тепер пропала я на-вік!
„Енеєм кинута я бідна,
„Як сама паплюга послідня...
„Еней злий змій  —  не чоловік.

61.„Нема у серця мого сили,
„Щоб я могла його забуть.
„Куди мні бігти?  —  до могили:
„Туди один надежний путь!
„Я все для його потеряла,
„Людей і славу занедбала...
„Боги! я з ним забула вас.
„Ох! дайте зілля мні напитись,
„Щоб сердцю можна розлюбитись,
„Утихомиритись на час.

62.„Нема на світі мні покою,
„Не ллються сльози із очей.
„Для мене білий світ єсть тьмою,
„Там ясно тільки, де Еней.
„О, пуцьверинку Купидоне!
„Любуйся, як Дидона стогне  — 
„Щоб ти маленьким був пропав!
„Познайте, молодиці гожі  — 
„З Енеєм бахурі всі схожі,
„Щоб враг зрадливих всіх побрав!“

63.Так бідна з горя говорила
Дидона, жизнь свою кляла;
І Ганна що їй не робила,
Ніякой ради не дала.
Сама з царицей горювала
І сльози рукавом втирала,
І хлипала собі в кулак.
Потім Дидона мов унишкла.
Звеліла, щоб і Гандзя вийшла,
Щоб їй насумоватись в смак.

16