Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/71

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


48.За цими йшли святі понури,
Що не дивились і на світ  — 
Смиренної були натури:
Складали руки на живіт,
Умильно Богу все молились,
На тиждень днів по три постились
І вслух не лаяли людей;
На чотках мир пересуждали
І вдень ніколи не гуляли,
Вночіж було не без гостей.

49.Насупроти цих окаянниць,
Квартал був цілий волоцюг,
Моргух, мандрьох, ярижниць, пяниць
І бахурів на цілий плуг;
З обстриженими головами,
З підрізаними пеленами
Стояли хльорки наголо:
І панночок філтіфікетних,
Ласкавих, гарних і дотепних
Багацько дуже щось було.

50.І молодиці молоденькі,
Що вийшли замуж за старих,
Що всякий час були раденькі
Потішить парнів молодих;
І ті тут молодці стояли,
Що недотепним помагали
Для них сімейку розплодить:
А діти гуртові кричали,
Своїх пань-маток проклинали,
Що не дали на світі жить.

51.Еней хоть сильно тут дивився
Такій великій новині,
Та вже од страху так трусився,
Мов сидя охляп на коні.
Побачившиж іще іздалі,
Які там дива плазували,
Кругом куди не поглядиш  — 
Злякавсь, к Сивиллі прихилився,
Хватавсь за дергу і тулився,
Мов од кота в коморі миш.

5

49