Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/84

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


100.Моти, картьожники, пянюги
І ввесь проворний, чесний род,
Лакеї, конюхи і слуги,
Всі кухарі і скороход  — 
Побравшись за руки, ходили
І все о плутнях говорили,
Які робили, як жили:
Як паній і панів дурили,
Як по шиньках в ночі ходили
І як з кишень хустки тягли.

101.Там придзиґльованки журились,
Що нікому вже підморгнуть,
За ними більш не волочились,
Тут їх заклекотіла путь.
Баби тут більш не ворожили
І простодушних не дурили;
Якіж дівок охочі бить,
Зубами з серця скреготали,
Що наймички їх не вважали
І не хотіли їм годить.

102.Еней уздрів свою Дидону,
Осмалену, мов головня,
Як-раз по нашому закону
Пред нею шапочку і зняв;
„Здорова!  —  глянь... де ти взялася?
„І ти, сердешна, приплелася
„Із Карфагени аж сюда!..
„Якого біса ти спеклася?
„Хиба на світі нажилася?
„Чорт-мав тобі десь і стида!

103.„Така смашная молодиця  — 
„І глянь! умерла залюбки...
„Румяна, повна, білолиця,
„Хто гляне, то лизне губки;
„Тепер з тебе яка утіха?
„Ніхто не гляне і для сміха,
„Навік тепер пропала ти!
„Я, далебі, в тім не виною,
„Що так роз'їхався з тобою:
„Мені приказано втекти.

62