Ця сторінка вичитана
І спекла його, із'їла,
Богу помолилась,
І на лавоньцї дубовій
Спати положилась.
І заснула дївчинонька,
І так її спить ся!
І про що́ вона гадала,
То її і снить ся.
IX.
Снить ся дївчинї печера
І Яким миленький:
В його серце молодеє
Впив ся ніж гостренький;
Він росказує дївчинї,
Що́ його згубило:
Як на нему відімстив ся
Парубок Данило.
Як потому його тїло
Ворони склювали
І сустави від суставів
Порозволїкали.
— »Та і ти,« сказав до неї,
»Палець мій увзяла;
Гляди ж, мила, щоб за теє
Кости поховала…«
Пробудилась і обручку
Ріднюю пізнала.
Прибігає до печери,
Рученьки зломала:
У печері сьвіжі кости
Вітер обвіває,
Межи ними ніж широкий
Іржа доїдає.
