Ця сторінка вичитана
І веселі козаки
Палять пінкові люльки,
До дому вертають,
Піснї затягають.
І усюди по шляху,
Скрізь на роздорожі,
Стали дїти і жінки
І дївчата гожі.
Кожде свого питає,
Серце-руку подає;
Лиш їдна чекає,
Милого шукає.
І дивила ся на всїх —
І не пізнавала;
І питала ся у всїх —
І не відпитала.
І лиш військо перейшло —
Згасло яснеє чоло;
Дївчина упала,
Тяжко заридала.
Стара ненька — до дочки,
Дочку підхопила.
»Що́ то, доню? що́, дитя?
Що́ з тобою, мила?«
— »Мати, мати! сьвіт — не сьвіт,
Все пройшло, як маків цьвіт…
Гірка божа воля,
Тяжка моя доля!«
— »Прости, Боже, її гріх!…
Донько, схамени ся!
Все Бог робить на добро…
Лучше помоли ся!«
