Ця сторінка вичитана
І хлїби тогдї на сьвітї
Дивнії бували:
Всю стеблину аж до низу
Зерна обливали.
І зійшов Господь із неба,
Зшморгує колося,
Аж на щастя в полї бути
Ною довело ся.
Ухватив він кождий колос
На верху рукою
І промовив: »Ще раз, Боже,
Молюсь пред Тобою.
Ми не варті Твого хлїба,
Ми то добре знаєм,
Та як схочеш, то й без того
Всї ми повмираєм.
А не буде нас на сьвітї,
Все же будуть люде;
Нехай колос на стеблинї
Хоч на жменю буде!«
І послухав Господь Ноя,
Жменю оставляє,
Но рід грішний, нечестивий
Того не вважає.
IV.
І говорить Господь Ною:
»Сину вірний, Ною!
Ти готуй ся, — все кінчилось:
Кара над земльою!
Знаєш рибу, що́ на собі
Цїлий сьвіт тримає?
Тая риба стрепенутись
Штири рази має.
