Ця сторінка вичитана
Тяжко, тяжко мому серцю,
Що аж сльози льлють ся.
Наймудрійший я на сьвітї, —
Що́ менї із того?
Як приблудний ходжу, нуджу
Коло дому свого!
Ходжу, блуджу коло дому
І ріднї не бачу,
Тілько неньку проклинаю,
Тілько долю плачу.
Нене ж моя, рідна нене
Що́ ти починила?
На що-ж мене Соломоном
На сьвіт породила?
На що-ж мене Соломоном
На сьвіт породила —
На що-ж мене сиротою
По сьвітї пустила?
І пустила і від батька
Сина відлучаєш!
Нене ж моя, злая нене,
Чом не умираєш?«
XVI.
Почорнїло синє море,
Сонячко згасає,
І на небі чорна хмара
Камінем звисає.
Як склепіньня гробовеє
Небо сумне стало,
І як гроби з себе море
Хвилї підіймало.
І по сьвітї білім тихо,
Тілько ворон краче,
Тілько вітер повіває
Та жалібно плаче.
