Ця сторінка вичитана
І упав йому у ноги,
Низько поклонив ся, —
І як сонячко на небі
Цар розвеселив ся.
»Здоров, сину Соломоне,
Рідная дитино!
Де ти був до сего часу?
Сядь-но, роскажи-но!«
І Соломон сїв із батьком,
Все став говорити:
Як то його рідна ненька
Думала згубити;
Як він смерти відкупив ся
Від рідної мами;
Як потому він став жити
Чужими лїтами.
Росказав усе Давиду.
Давид розридав ся:
»Слава Богу, Соломоне,
Що хоч ти остав ся!
Я старий; уже не можу,
Будеш помагати,
А як смерть пошле мнї Господь,
Будеш царювати!«
XIX.
І почули усї люде,
І весь сьвіт дочув ся,
Що Соломон — у Давида,
Що він повернув ся.
І зібрались до Давида
Царі і царицї,
Мужі, хлопцї і дївчата,
Баби й молодицї.
